Під час масованої атаки на Київ 26 вересня 2026 року зникли сигнали низки телеканалів, а користувачі MEGOGO та SWEET.TV не могли дивитися частину трансляцій. У MEGOGO пояснили збій фізичним пошкодженням дата-центру партнера. Тимчасово перестали працювати й відеоплеєри на сайті Суспільного. Це була лише одна з низки атак: пошкоджень зазнали також De Novo, Datagroup/DVL та Vodafone Ukraine, COSMONOVA вдруге вийшов з ладу, а «Парковий» у жовтні повністю припинив роботу.

Юрій Поворозник, директор з контенту SWEET.TV, розповів на панелі Суспільне PRO, що ці удари вплинули на плани платформи. За його словами, частина бюджету пішла на обладнання, щоб підтримувати роботу самого сервісу, і це відбилося на розробці власних проєктів. Тому команда шукає не лише ідеї, а й механіки та партнерів, з якими простіше запускати зйомки. Для оригінальних проєктів, які платформа запустила лише торік, це болюче: бажань, зазначив він, набагато більше, ніж можливостей.

Читайте також: Повторна атака балістикою: дата-центр Datagroup-Volia повністю знищено, сервіси працюють з резервних майданчиків

Але стрімінг не єдина ланка, яку б'ють обстріли. Ілля Дядик, програмний директор «Артхаус Трафік», описав ситуацію з кінотеатрами.

Почав він з добрих новин: «Якщо казати з позитивного, п'ять років тому багато глядачів казали: "Я йду дивитись, тому що це українське, треба підтримати", ніби на Голгофу. Зараз цього немає. Люди йдуть на українське, бо їм цікаво, бо їм подобається».

Головна проблема, за його словами, у кількості майданчиків. «Це не лише спеціалізовані, артхаусні, фестивальні кінотеатри, а й просто кінотеатри, які показують кіно». Дядик порівняв Україну з Польщею: «На тих самих 40 мільйонів людей там було, здається, понад тисячу кінотеатрів. У нас після повномасштабного вторгнення, здається, близько 200, і це ще треба перевіряти. Частина з них зруйнована бомбардуваннями Росії».

До цього додалися постійні обстріли: «Після серпня, коли почалися постійні обстріли, кінотеатри не можуть працювати. Це зараз найбільша проблема кінотеатрів і дистриб'юторів: люди бояться ходити в торговельні центри, а кінотеатри постійно закриваються під час обстрілів. Ця індустрія на межі виживання. Це реально велика проблема, і я не знаю, як через це проходити».

Окремо він розповів про брак фестивальних майданчиків: «У Києві з населенням 3–4 мільйони у нас залишився лише кінотеатр "Жовтень", а десять років тому було щонайменше п'ять артхаусних». Від майданчиків, пояснив Дядик, залежить дуже багато: «Вони збирають навколо себе громаду однодумців, які розвивають і смак, і глядачів».

Наочний приклад: Одеса. «Це завжди був другий за кількістю глядачів артхаусного кіно після Києва. Артхаусні кінотеатри закрилися, фестиваль переїхав до Києва, і тепер в Одесі люди просто не ходять на фестивальне кіно».

І контрприклад: Дніпро. «Там раніше ніхто не приходив на наші покази. А тепер відкрився Центр сучасного мистецтва, там маленька зала, але на кожен наш захід стабільно приходить 50–100 людей. Це показує, як сильно впливає наявність локації й робота з аудиторією на місці».

Через це дистриб'ютори вибирають іншу стратегію: перетворюють кожен показ на подію. На «Тижні критики» глядачі обговорюють фільми з критиками одразу після перегляду, а для кожної стрічки шукають партнерів з близькою тематикою. «Це відчуття особливості події й того, що ти серед однодумців, допомагає краще зрозуміти фільм і додає балів цьому досвіду», — сказав Дядик.

Читайте також: 3–4 українські фільми на рік у програмі й 60 тисяч глядачів після «Оскара»: що насправді потрібно, щоб українське кіно почули за кордоном